швидка допомога для твого навчання

Безкоштовні реферати Замовити реферат Авторам рефератів
Від партнерів
TOP реферати
1 «твір-роздум про твір Роксоляна» на тему що значить служити Богові19203
2 Твір роздум у на тему якою повинна бути людина18013
3 Образ Михайлика за повістю М. Стельмаха «Гуси лебеді летять»16003
4 Синонімія в українській мові12780
5 Твір - роздум на суспільну тему в публіцистичному стилі на тему "Природа - мати. Будь же сином"12604
6 Образ Сехісмундо у драмі "Життя це сон" (Кальдерон)12507
7 Мужній і шляхетний лицар Айвенго (Образ Айвенго. В. Скотт)12296
8 Твір на тему поспішай робити добро11827
Реклама
Статистика
Rambler's Top100

Оголошення
загрузка...

У нашій колекції більше ніж 60 тис. учбових робіт!

На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт,
або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД.


Тема: « Громади Лівобережної України » (ID:10245)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       5 стр.
Размер в архиве:   27 кб.

Громади Лівобережної України

ПЛАН


Вступ

У результаті антиукраїнської політики правлячих кіл Росії в кінці 18 ст. було остаточно впроваджено та
зміцнено царську владу на Лівобережжі та Слобожанщині. Таким чином, переважна більшість українських земель від
Збруча на заході до Дінця на сході опинилася під владою імперії Романових. У 1796 році були проведені зміни в
адміністративному устрої України: Лівобережжя перетворене в Малоросійську губернію, а Слобожанщина – в
Слобідську-Українську (у 1835 році перейменована в Харківську губернію).

Перед українським народом, що мав багатовікову історію постала реальна загроза асиміляції і знищення як
самобутньої національно-культурної спільності.

В такому політичному антуражі і з’явилися громади, як спроба зберегти культурно-просвітницькими, виключно і
акцентовано ненасильницькими, законослухняними засобами надбань багатовікової української культури. Таким
чином громади являли собою організаційні утворення українських патріотів того часу.

В наш час, коли Україна нарешті вже стала незалежною державою, може самостійно творити свою історію і
вирішувати власну долю, ознайомлення з питанням виникнення і значення громад набуває особливої гостроти, воно
не лише дозволяє краще вивчити історію рідного краю, але й допомагає усвідомити сучасним українцям свою
національну приналежність, належність до великого, гордого і вільного українського народу.


1. Передумови виникнення українського національного руху. Організація перших громад


У своїх узагальнюючих однотомних працях з історії України М.Грушевський виклав і результати свого теоретичного
осмислення ролі окремих регіонів щодо національного відродження. За його переконанням, цей процес
започаткувала Слобожанщина з її першим у Східній Україні Харківським університетом, заснованим 1805 p.
Наступний (від 40-х pp. XIX ст.) етап розвитку українського руху вчений пов'язував з Наддніпрянщиною, ще вужче
— з Києвом, який з 1834 p. також став університетським центром. А далі, з кінця 50-х і початку 60-х pp. XIX
ст., центром українського руху, який виявляє свою близькість і солідарність із загальноросійським визвольним
рухом, стає Петербург.

Ліквідуючи 1775 p., за офіційними визначеннями імперських урядових документів, "своєвільну" Запорозьку Січ,
російський царизм усував могутню перепону своїй колонізаторській політиці в Україні. По-перше, це народоправне
державне утворення з вільним козацьким населенням ніяк не вкладалося в самодержавний режим Російської імперії.
По-друге, цариця Катерина II у своєму маніфесті про скасування Січі не приховувала й прагнення усунути
економічного конкурента в освоєнні причорноморських степів.

І все-таки царизмові вдалося вивести за межі України свого найнебезпечнішого противника — запорозьке козацтво.
Складнішим було вирішення долі козацького населення Лівобережної і Слобідської України. На рубежі XVIII і XIX
ст. воно становило третину всього населення України. Чисельність вільних козаків і посполитих разом із
покріпаченими сягала З млн. 300 тис. осіб. Таку величезну кількість людей царизм не мав змоги депортувати.
Тому колонізаторське приборкання їх здійснювалося переважно ідеологічно-адміністративним шляхом.

Отже, царизм і взявся за адміністративно-політичну нівеляцію згаданих регіонів України, в яких традиції
автономного козацького самоврядування трималися якнайдовше. Під кінець XVIII ст. усі прикмети навіть обмеженої
української державності були скасовані. Це насамперед стосувалося козацького самоврядування на Гетьманщині
(Лівобережжі) і Слобожанщині.

Ухвалений 1796 p. імператорський указ про повсюдну уніфікацію місцевого адміністративно-політичного управління
шляхом поділу всіх підвладних Російській імперії земель на губернії фактично в законодавчому порядку закріпив
усю попередню колонізаторську політику царизму, спрямовану на повне знищення самобутніх елементів української
державності. Отже, на місці автономно-самостійних українських регіонів — Слобожанщини і Лівобережжя —
з'явилися Харківська, Чернігівська і Полтавська губернії. Не обійшлося без цілеспрямованого розрізання
кордонів, так би мовити, по-живому, внаслідок чого до сусідніх з Україною російських губерній доточили й
місцевості, де більшість населення становили українці та ще й з традиціями козацького самоврядування.

Знищення російським царизмом наприкінці XVIII ст. української державності на Лівобережжі і Слобожанщині
супроводжувалося русифікацією корінного населення. Царські адміністратори вигнали українську мову з імперських
установ і навчальних закладів усіх ланок освіти. Переважна більшість українського панства, серед нього і те,
що донедавна належало до козацького стану та обіймало старшинські посади в автономному
адміністративно-управлінському апараті України, одержала звання російських дворян (такими імперські власті
визнали майже 25 тис. шляхетських родин колишньої Гетьманщини). Діставши підтвердження прав на володіння
маєтками і кріпацькими душами, вони пішли прислуговувати царським властям у губерніях і повітах. "Заради
користі, заради чинів, вони відреклися від рідних братів", — так затаврувала цих зрадників національних
інтересів народна дума.

У самій Україні виріс мовний бар’єр, який відокремив верхні соціальні шари суспільства від нижніх. Українське
панство навіть у побуті дедалі більше переходило на російську мову, а українську називало "мужичою", бо нею
розмовляли селянські маси.

В цих умовах передові діячі української культури розуміли, що єдина можливість зберегти українську мову і
українську національну самобутню культуру – в єднанні, створенні спільнот за ознакою національної
приналежності, і що найважливіше, національної свідомості.

Серед молодої інтелігенції, що брала участь у недільних школах повстала організація, звана Громадою. Вона
скупчувала в собі здебільшого студентів, учителів, молодих учених; з відомих пізніше імен були в Громаді —
Чубинський. Житецький, Антонович, Рильський, Михальчук, Познанський, Орест Левицький. У зв'язках із Громадою
стояли 200—300 людей. Громада спершу не мала точно визначених організаційних форм, ні усталеної програми;
діяльність колективу проявлялась у зборах і дискусіях, а поодинокі члени вели на свою руку освітню роботу:
засновували школи, поширювали популярні видання, читали міщанам «Кобзаря», деколи влаштовували лекції.
Пізніше, коли посилився наступ на українство з російського і польського боку, Громада почала розробляти свою
ідеологію, ввійшла в близькі зв'язки з петербурзьким центром при редакції «Основи» і почала виступати як
представник українського громадянства. Першим прилюдним виступом Громади була її заява з 1862 p., вміщена в
журналі «Современная Лїтопись», змістом якої була оборона «українців молодого покоління» проти наклепів
«малорозвиненого провінціального дворянства». Володимир Антонович з двадцятьма товаришами заявляв, що молодь
ніяк не відкидає релігії, родини, приватної власності, не веде між селянами пропаганди проти панів, не думає
про відірвання України від Росії. «Ніхто з нас не тільки не говорить і не думає про політику, але всякий
політичний рух при теперішньому стані суспільства видається нам таким смішним і дитячим, що не варто про це
серйозно говорити... Єдине діло справжніх друзів народу в теперішній час допомагати розвиткові народу, не
вдаючись у суспільні і політичні балачки і дожидаючи терпеливо часу, коли народ буде в стані говорити з нами
про речі, які тепер недоступні для його зрозуміння, а тому й загадкові для нього, темні і непотрібні».

Але, не вважаючи на ці політичні заяви. Український рух зростав і добував щораз більшу силу. Це викликало
підозріння царського уряду, а що одночасно почалася польська революційна пропаганда, то адміністрація
звернулася проти української - інтелігенції. В Києві та інших містах проведено арешти і значне число
українських діячів покарано засланням. В 1863 p. міністр внутрішніх справ Валуєв дав наказ цензурі не
дозволяти до друку шкільних підручників і видань популярно-наукових та релігійних, призначених для народу,
тому що «ніякого окремого малоросійського язика не було, нема і бути не може».

Цей погром змінив обставини праці української інтелігенції " і зокрема Громади. Освітня праця, на яку
народники звертали особливу увагу, стала тепер майже неможлива: шкільництво і народну освіту уряд застеріг
собі як свою монополію. До того ж поліційний нагляд після польського повстання став особливо гострий, і
громадянство не могло виявляти такої вільної ініціативи, як раніше. Громада мусила перейти на конспіративне
становище. На декілька років вона припинила виступи назверх, а тим часом зайнялася внутрішньою реорганізацією.
При проводі залишився давній гурт під керівництвом Антоновича, але це вже не була молодь, а люди на визначних
громадських становищах, з організаційним досвідом. До Громади не допускали вже всіх без розбору, а добирали
членів обережно і розважно, оцінюючи їх особисту кваліфікацію; від кандидатів вимагали закінченої вищої
освіти, вибір проводився явним _голосуванням і досить було одного голосу проти, щоб когось до і організації не
допустити. Громада скупчила в собі інтелектуальну еліту з високим моральним авторитетом. В 1870-их роках до
Громади належало не більше як півсотні людей, але це були найвизначніші вчені і письменники, як Антонович,

Замовити реферат
Нові реферати
Люблю усмішку на чужім обличчі за Володимиром Сосюрою1559
Твір-мініатюра на тему Якби я був чарівником7369
Будувати повітряні замки легше, ніж у них жити1580
Цитатна характеристика образу Остапа в оповіданні «Дорогою ціною»2669
Роксолана найбільша любов і найтяжча прикрість Сулеймана7758
Що означає служити Богові і людям по твору Осипа Назарука «Роксоляна»4216
Якою має бути дружина державного діяча за повістю «Роксолана»4130
Чарівна сила кохання за повістю Роксоляна Остапа Назарука5406
Реклама

Цікаве
загрузка...